Назар Островський, операційний директор Cosmos Prefab. Ми зустрілися ввечері, коли втома від робочого дня бореться з думками, як би то встигнути зробити завтра все заплановане. Назар керує процесом будівництва Cosmos. За освітою юрист. За професією та покликанням — будівельник. Після досвіду роботи в штатах він без проблем помічає недоліки організації в українських компаніях. Основна задача: “як зробити так, щоб у кожного були завдання і працівник був ефективним?”. Назар також акцентує на безпеці, оскільки має власний досвід ігнорування правил.

Він з деякою ностальгією згадує свої перші кроки в професійному житті, які робив у США. Туди він виїхав в 19 років. Налаштовуємо камеру, починаємо запис. Назар декілька разів перепитує чи все ок і чи в об’єктиві не дуже видно його втоми:

“США — це окрема епоха мого життя, – ділиться спогадами, – Вона в корені змінила мій світогляд і моє життя. Їдучи до штатів я був наївним, впертим, куленепробивним хлопчуром, який нікого не слухав, валив як танк, робив багато помилок і був безкромпомісним. А саме в Сполучених штатах я зрозумів, що таке робота, що таке самостійне життя в 19 років, що таке “нема мами збоку” і, найголовніше, я зрозумів цінність грошей, які заробляєш. Підхід до роботи і як повинні працювати люди в розвиненій країні. Коли я приїхав, я зрозумів, що так як у нас — не можна. Тільки працюючи можна добитися високого ККД і тоді можна досягти того результату, якого сподіваєшся”.

За океаном Назар спеціалізувався на каркасному будівництві: спочатку дерев’яний каркас, а пізніше металеві конструкції. З його слів, в Україні металевий каркас поки що взагалі не поширений. В Cosmos Назар збирає довкола себе команду людей з цінностями, які вважає ключовими для втілення успішного проекту: “Людей, які вміють мислити нестандартними шаблонами, не зіпсуті системою і бажають розвиватися, йти в ногу з “космосом”. Таких людей можна навчити і з ними легше працювати. Як пластилін виліпити те, що тобі потрібно і сформувати свою команду”.

“Люди працюють не заради того, щоб працювати важче, а працювати легше і ефективніше”

Вміння правильно знаходити роботу, правильно розподіляти, делегувати повноваження працівникам — цей досвід я б поставив на перше місце. В Америці цінується кожна хвилина і кожна секунда. Люди працюють не заради того, щоб працювати важче, а працювати легше і ефективніше. Ефективність залежить від того як правильно делеговані повноваження з верху до низу.

 

Я мав короткочасний досвід, коли вже працював у великій компанії і де 20 осіб було безпосередньо в моєму керівництві. І насправді було важко знайти для кожного з них роботу, зробити кожного з них ефективним і попри це самому бути ефективним. Я часто аналізую скільки помилок я тоді зробив. Що можна було б зробити краще, вдосконалити. Але це досвід, він повинен бути. Неправильний досвід також.

“Безпека необхідна не для галочки”

Дуже важливий момент, на якому я акцентую під час роботи — це безпека. Не фейкова, для галочки, для служби якоїсь. А реальна безпека, яку ми потребуємо. Коли ми не думаємо про це, то воно може завершитись неприємними наслідками, як відрізані пальні і т.д.

Особисто я мав неприємний досвід, коли не захистив очі і туди потрапила металева стружка. Я три тижні відлежав. А в Америці дуже дорого лікуватися. Ще один раз я неправильно тримав болгарку і мені її вирвало прямо в ногу і подерло її. Добре, що штани цупкі врятували ногу. Ніби дрібниці, і я тоді також вважав, що я вже все знаю і вмію. Але ні. Тому безпека на першому місці.

“Космос — це мій міні Манхетен”

Назар зізнається, що його бачення ідеального міста не є надто оригінальним: це широкі вулиці, двоповерхові будиночки, багато зелені та дерев. Але ділить ідеальне місто на два типи:

Великий відбиток у моєму баченні зробив Нью-Йорк. Я прожив там 4 роки. Вся велич Манхетена, Брукліна її важко порівняти з чимось іншим у світі. Але для проживання — це було б містечко з щонайбільше двоповерховими будиночками, які мають трохи території навколо. Спокій, широкі вулиці, багато простору, дерев, зелені. Таке класичне бажання, але я б відходив від урбаністики.

Проте якщо йде мова про бізнес центри, багатоповерхівки, то це Нью-Йорк, Манхеттен. Я в них просто закоханий. Наскільки ефективно використаний кожен квадратний метр площі. Все дуже гарно продумано. Розвилки для транспорту. З тією кількістю автомобілів, то я б сказав, що там немає корків. Вони є звичайно, але зовсім не такі, які могли б бути в нас за таких умов.

Манхеттен, де кожен квадратний метр використаний абсолютно ефективно, з розумом. Для того, щоб воно працювало і для міста, і для людей. Аналогічно Cosmos. Проект створений для такого. Кожен квадратний сантиметр є функціональним. Здавалося б 59 квадратних метрів, але в них є абсолютно все. Деколи люди цього не мають і в 120 квадратних метрах і мати не будуть. Воно все настільки продумано, прожито, пережито нами. Космос — це мій міні Манхеттен.

“Я б шкодував, якби не долучився до проекту”

Коли я вперше зустрівся з Романом та Яриною і вони мені розповіли про проект, я спитав: як ви це хочете зробити? А вони мені у відповідь: ще не знаємо, але ми це зробимо. Вони з запаленими очима йдуть до цілі. Це моє, це мені по духу близьке. Я дійшов до висновку, що однозначно мушу стати частиною цього проекту. Якщо я не буду з ними і цей проект втілять в життя, а його точно втілять в життя, то мені буде дуже прикро.

Космос — це є Тесла на ринку. До її появи вже було багато електромобілів на ринку, але саме Тесла вийшла просто “ваув, я хочу”. Космос — це також є “ваув, я хочу”. Саме тому я хочу бути частиною цього проекту. Вкласти першу капсулу. До речі, вже вклав. Я переконаний, що в космосу велике майбутнє. Ця ніша і ринок є просто порожніми. А те, що навіть є, то воно абсолютно мізерне для такого великого ринку як Україна.

P.S.